Можливі загрози регіоналізму для сучасної Західної України
«Регіон» (лат. regio, англ. «region») – це найбільш зручне і змістовне поняття, за допомогою якого можна позначати територію, виділену за певними озна¬ками і відокремлену за цими показниками від іншої території (тобто іншого регіону). Регіон розглядається як історично сформоване соціально-географічне середовище, або явище, що має властивість до самовідновлення і саморозвитку.
Він формується на основі комплексу взаємопов’язаних факторів: території, природних умов, історії та культури, населення, економічних, соціальних і політичних структур та інститутів. Регіони виступають підсистемами держав або цивілізаційних ареалів (англійський аналог «area») і виступають як макросистеми для місцевих спільнот. Регіон – це ключова категорія політичної регіоналістики, похідне слово, від якого відштовхуються явища і процеси, пов’язані з дослідженням регіонального розвитку. Щоправда ця категорія не має однозначного визначення. Вона має чітке розуміння в межах політичної регіоналістики (як складової політичної науки). отримавши ширшого значення, аніж просто знання про різноманітні аспекти життя територіальної спільноти. Вона виступає як цілісна система знань про пропорції та взаємозв’язки всіх форм і явищ політичної діяльності в регіональному соціумі. Проблеми сучасної України багато в чому викликані не ефективною політикою «Центру» по відношенню до «Регіону». Владний централізм повністю зруйнував довіру регіональних співтовариств до політики пануючих еліт. Відтак, очевидним є прояв регіонального соціуму вбезпечити свої інтереси вже більш у політичному й правовому полі. Культурно-національний чи навіть господарсько-економічний регіоналізм внаслідок вищесказаного може швидко перетворитися на політичний, який підживлює бажання регіону до самозбереження, автономізму, а отже децентралізації. У сучасних регіонах України залежність від «Центру» розглядається місцевими жителями як обмеження їх громадянських прав. Отже, регіоналізм – це процес, який є сукупністю політичних, правових, геополітичних, економічних, історичних, культурних та інших особливостей адміністративно-територіального простору. Одночасно він виступає феноменом, що межує з класичним розумінням децентралізації державного устрою, з урахуванням соціокультурних, етнонаціональних та інших відмінностей в контексті відносин «Центру» і «Регіону». Важливим є обґрунтування феномену регіоналізму й крізь призму історично сформованих ментальних особливостей місцевого населення. Існує й більш поширене визнання регіоналізму як синтез «національних, економічних та інших особливостей, притаманних певному регіону тієї чи іншої країни; політика, спрямована на об’єднання групи держав певного регіону, залежних одна від одної в економічному, політичному та воєнному аспектах». Однак, перш за все, слід усвідомити, що явище регіоналізму притаманне усім типам сучасних суспільств, у тому числі й регіональних, незалежно від територіальних розмірів, рівня їх розвитку, особливостей політичних структур у державі. Проте в сучасних умовах розвитку Україна довела до крайнощів процес порозуміння з «Центру» з «Регіонами», що має надзвичайно складні наслідки на Сході та Півдні держави. А що ж Захід України? Історично так склалося, що ризиків регіоналізму з радикальним присмаком тут варто було очікувати більше і раніше. Але, вочевидь, на наше переконання, ментальний сегмент співжиття має цікаві регіональні особливості, які вкоренилися в просторі й вплинули на визрівання особливого ліберального формату регіонального соціуму західноукраїнського зразку. Однак існують і загрози регіоналізму для теперішньої Західної України. Головним їх збудником є політика «Центру» щодо «Регіону». Названі нами нижче елементи загроз регіоналізму, на наш погляд, є реальними саме в контексті їх детонування недієвою регіональною політикою, без результативності реальної децентралізації або ж свідомою байдужістю правлячих еліт. У даному контексті регіоналізм має елементи небезпечних та негативних проявів, які у перспективі можуть призвести до кардинальних змін у адміністративно-територіальній структурі України. Серед них, ключовими називаються адміністративно-територіальний, етнонаціональний, соціалізаційний та сепаратистський. Адміністративно-територіальний елемент загрози регіоналізму для Західної України криється в неефективності здійснення адміністративно-територіальної реформи та комплексу інших допоміжних реформ, що покликані децентралізувати владні відносини. Останні десятиліття розчарували «Регіони» і зневірили їх громадян у зацікавленості «Центру» в рівномірному розподілу ресурсів та повноважень. Більше того, якщо «Центр» не візьме за основу розуміння багатогранної специфіки регіонів (історичний, географічний, ресурсно-економічний, етнонаціональний, соціокультурний фактори) і не покладе її у фундамент реформи, то вона, по-перше, не матиме кінцевого ефекту, а по-друге, стане детонатором розколу в порозуміннях між «Регіоном» і «Центром». Таким чином, врахування регіональної специфіки розвитку територіальної спільноти є першоосновою вдалої реалізації реформ, навіть незважаючи на планування їх короткострокової чи довгострокової дії. В іншому випадку відцентрові тенденції загрожують не тільки саботажем, а й найгіршими варіантами розвиту подій для «Центру». Етнонаціональний елемент є загрозою регіоналізму в Західній Україні історично. Багатонаціональний склад західноукраїнських регіонів – це симбіоз соціокультурного міксу з ментально-ліберальними рисами місцевих жителів, які навчилися з повагою ставитися одні до одних, з одного боку, але з іншого – нетерпляче до зневаги політичними елітами «Центру» своїх традицій. А це, як наслідок – конфлікт з надзвичайно важкими наслідками… Тому, важливим компонентом мирного співжиття є знову ж таки виважена етнонаціональна політика правлячих кіл стосовно регіональних культур. Толерантне співіснування різноманітних культур – є індикатором людяності та гуманності західноукраїнського співтовариства, а отже й умовою цивілізаційного та організаційного єднання зі справжніми світовими демократичними цінностями у перспективі. До соціалізаційного елементу ми б віднесли процес, завдяки якому людина, що переїхала в даний регіон на постійне місце проживання з іншого регіону, набуває певних місцевих настанов, цінностей, переконань. Це називають регіональною соціалізацією. Одним із її ключових напрямків виступає формування регіональної громадянської культури. Зокрема, існує три типи такої культури й вони реалізуються в залежності від участі «нових» членів регіонального соціуму в соціально-політичному житті регіону. Перший тип: наявність у суб’єкта нерозвинутої регіональної культури, яка характеризується відсутністю у громадян інтересу до регіонального життя. Другий тип: пасивна регіокультура, для якої характерна незацікавленість у регіональних процесах, слабка участь у функціонуванні регіональної системи. Третій тип: активна регіокультура, для якої притаманна зацікавленість громадян у справах регіону та активна участь у громадському житті регіону. Цей тип рекрутує і регіональні еліти з середовища «не місцевих». Сепаратистський елемент як загроза регіоналізму в Західній Європі має давні історичні корені. Він викликаний тим, що впродовж різних історичних періодів території західноукраїнських регіонів входили до складу інших сусідніх держав і, більше того, вважалися органічною частиною їх адміністративно-територіальних систем. Мова йде про загрози претензійного змісту з боку сучасних Румунії щодо Північної Буковини, Угорщини щодо Закарпаття та Польщі щодо Східної Галичини. У всіх випадках мотивація державної політики сусідніх держав криється у діяльності іредентистських груп, організацій і рухів з метою реалізації великодержавних історично-імперських амбіцій. Справедливості заради слід зазначити, що у випадку з Польщею наразі таких яскравих проявів не бачимо, що однак не відкидає їх реанімацію в майбутньому. Однак щодо Румунії та Угорщини, то маємо чисельні приклади підживлення місцевого сепаратизму. Частково він знаходиться в латентному стані, однак має загрозливі перспективи мобілізації етнічних румунів та угорців, а також інших місцевих етноконфесійних та змаргіналізованих груп. На практиці зацікавлені суб’єкти використовують матеріально-фінансову підтримку «материнськими» організаціями етнічних громад, інформаційна пропаганда, практика біпатризму, антиукраїнська риторика тощо). Цей прояв регіоналізму в Західній Україні є найнебезпечніший для ідеї збереження єдності української нації та територіальної цілісності України. Отже, на сучасному етапі розвитку України, за будь-яких складних обставин суспільно-політичного життя, важливо намагатися здійснювати реальні та ефективні реформи, покликані понад усе на спільну зацікавленість у їх перспективі з боку «Центру» та «Регіону». Проте, зараз, на наш погляд, саме «Центру» слід запропонувати «Регіону» оптимальний і вигідний для останнього формат суспільно-політичного співжиття, а не паразитувати на регіоналізмі та його різноманітних проявах.
Маріан ТОКАР, директор Інституту політичної регіоналістики (Ужгород)
