Завідувач кафедри ентомології УЖНУ склав вірш про коронавірус

Володимир Рошко – завідувач кафедри ентомології та збереження біорізноманіття Ужгородського національного університету, русинський поет поділився з редакцією Унгвар Інфо своїм нещодавно написаним віршем на рідному, закарпатському діалекті

“Пандемія коронавірусу – нова, небезпечна загроза для людей всієї планети. Як біолог, хочу застерегти всіх краян від страшної і дуже небезпечної інфекційної хвороби. Мені хочеться поетичними рядками і трохи розвеселити наших краян, розсмішити, і застерегти від надзвичайно серйозної небезпеки наказитися новою для людства хворобою. Віршик на русинській мові НЕ СТРАШИТЬ НАС КОРУНАВІРУС – фіґлярське звернення до жителів нашого Краю з огляду на нефіґлярську проблему”, – стверджує русинський поет.

НЕ СТРАШИТЬ НАС КОРУНАВІРУС
Корунаві́рус, де ты ни́сь?
Ану́, вкажи́ся, кіть’і́сь бли́сь.
Што то є? З чим ’го їдя́ть?
Чом од ньо́го ся боя́ть?
Так русна́к за ві́рус ка́же,
Пôві́рує, як ся вка́же.
В сві́ті ві́рус че́лядь ко́сить,
Смерть уся́ды вун прино́сить.
Світ ларму́є, лі́зе в но́ры.
А русна́к што? Пу́йде в го́ры.
У Єврốпі вшы́тких мо́рить.
Лем русна́к ся нич не тво́рить.
Не бо́йиться, бо не ви́дить.
Кіть ніє́ ’го, субі́ си́дить.
Ві́рус тот малы́й, прокля́тый,
Гі їжа́к, таки́й дзьоба́тый.
Вребеди́ться в челяди́ну –
З’їсть, гі шốвдарь на гости́ну.
Закляло́ бы ту друбно́ту,
Та гі п’я́тницю в субо́ту.

Што на ві́рус ся твори́ти?
Вун не го́ден ня вкуси́ти.
Ду́мать так субі́ русна́к.
Да́ле ка́же, неборак –
А́дде пес ня укуси́в.
Я од бốлю ди́ко вы́в.
А блыха́ коли́ куса́є.
Засвербі́ти туды́ зна́є,
Там, де ку́сать. Рôзумі́ву.
А од ві́руса – шалі́ву.
І не ви́дко, і не чу́ти.
Де до фра́ца? Да́йся ззу́ти.
Ба од чо́го ся боя́ти?
Кіть не ви́диш, де втіка́ти?
Так мудру́є наш русна́к.
Не бо́йиться, небора́к.

А по пра́вді, біда́ йде́.
Ку́лько че́ляди паде́.
Гет із хво́рôї Євро́пы
Утіка́вуть жо́ны, хло́пы.
Да́тко хвороту́ несе́,
Не жу́риться на сесе́.
В Кра́ю хво́рых а́ни слі́дно.
З чим гляда́ти? У нас бі́дно.
Ка́жуть, вшы́тко ту дубрі́.
Блись Вели́кдень, нус гурі́.
Дôрôгі́ русна́ки мốї,
Ві́руснôї біды́ злốї,
Бы сь’те жы́ли, сокоті́ться.
На што ка́жу, потвôрі́ться.
Сиді́ть до́ма, вон не йді́ть.
Ві́русом не заразі́ть
Діти́ сво́йих, родину́.
Ду́майте за них, ану́.
Не мош із сьим фіґльова́ти.
Не хôді́ть кавейзова́ти,
Цімборо́ве почека́вуть.
Што не слốбудно, то зна́вуть.
Ідете́ у бôвт, паты́ку,
Бері́ть маску, не моты́ку.
Мы́йте ру́ки, мы́йте тва́рь,
Не йдіть вон без воколя́рь.
Із ліку́ їчь арбідо́л,
Ві́русови за́б’єш ґо́л.
Ву́йшли так з сього́ кита́йці,
Нись вже бі́гавуть гі за́йці.
Кіть кита́йцюм вун пому́г,
Нас не дасть вбали́ти з ну́г.
Ще раз хốчу вам каза́ти,
Та гі ді́тьом ка́же ма́ти:
Потерпи́, запри́ся до́ма.
Пережы́єме, до гро́́ма!
Од хворо́ты, што вжек ту́ є,
Бетоно́во лік ліку́є –
Се у хи́жи ся запе́рти.
Ме́нше хо́диш – да́ле ’д сме́рти.