Закарпатський міліціонер, повернувшись із завдання, розповів про перебування в зоні АТО
11 червня із зони АТО повернувся 31-річний капітан міліції, дільничний інспектор Тячівського райвідділу міліції Михайло Руснак. Упродовж місяця разом зі своїм колегою – капітаном міліції, старшим дільничним Романом Гучканюком – у складі зведеного загону закарпатської міліції вони виконували завдання у місті Артемівську на Донеччині.
– На схід давно хотів поїхати, але довгий час мене не відпускали. Коли після 9 травня обстановка в зоні бойових дій загострилася, і була потрібна підмога, зголосився добровольцем, – розповідає Михайло.
Відрядженню на Донеччину передувала тижнева підготовка у навчальному центрі профпідготовки працівників міліції «Шипка» (м.Мукачево), де відпрацьовували прийоми рукопашного бою, здобули вогневу, тактико-спеціальну, психологічну підготовку.
Практично весь місяць у зоні АТО закарпатські правоохоронці провели у бойовій готовності номер один. Несли добові чергування, потім – кілька годин відпочинку і знову – на блокпости у секретку, де вартували до 2-3 ночі. Потім – відпочинок і знову на блокпост.
Основним завданням охоронців порядку було недопущення контрабанди продовольчих товарів на окуповані території, контрабанди зброї та вибухівки на територію, підконтрольну Україні, та прориву диверсійно-розвідувальних груп.
– Наш 4-й блокпост прилягав до сіл Зайцево і Кордюмовка, які постійно обстрілювалися, а база в Артемівську була таким собі перевалочним пунктом, звідки важких поранених гелікоптером доправляли до Дніпропетровська. Тож бачити війну і смерті доводилось часто, але до цього швидко звикаєш, – каже правоохоронець. – На війні, як на війні.
Найбільше запам’яталося тячівцю перше нічне чергування, коли вони з товаришами затримали чотирьох терористів так званої «ДНР», які окопувались і будували укріплення, явно маючи намір скоїти диверсію.
– Оглядали територію і раптом дивимось – невідомі риють окопи, – згадує Михайло Руснак. – Ми зв’язались із дніпропетровським керівництвом, та нам відповіли, що, можливо, це наші військові. В розмовах з військовослужбовцями різних підрозділів ЗСУ, які тримають позиції поблизу, ми з’ясували, що у жодному з них цих чотирьох не знають. Тоді спільно з міліцією Артемівська ми їх затримали. А якщо б не проявили ініціативу і повірили на слово безпосередньому керівництву, нас би могли б і розстріляти. Яка ж подальша доля тих диверсантів – нам не відомо.
Хоча зазвичай з місцевою міліцією не співпрацювали, більше – з військовими одного з розвідувальних батальйонів, прикордонниками та бійцями 30 механізованої бригади, а також з батальйонами «Київ-12» та «Київська Русь». У взаємодії з цими та іншими підрозділами ЗСУ оперативно реагували на будь-які події.
Ще одна небезпечна ситуація виникла, коли хлопці виявили за 50 метрів від 4-го блокпоста та знешкодили дві протипіхотні міни МОН-50.
Контрабанду зброї чи наркотиків ж за цей час не виявляли, адже, як пояснив Михайло, оскільки блокпости стаціонарні, то контрабандисти їх просто оминають. Але були випадки, коли повертали продукцію, яку транспортували без документів. Затримували й металобрухт, який намагались вивезти з окупованої території.
Щодо настроїв місцевих мешканців, то люди, здебільшого, налаштовані патріотично і підтримують дії сил АТО. Але, як каже Михайло, все одно, спілкуючись з людьми, завжди варто бути насторожі, адже траплялись випадки, коли надмірна довірливість коштувала життя.
Проблем із забезпеченням у правоохоронців не виникало: харчів було вдосталь, нормальні умови проживання, мали кевларові шоломи, бронежилети п’ятого класу захисту.
– Особисто в мене був бронежилет заступника начальника міліції Ігоря Немеша. А загалом, враховуючи ситуацію, наше забезпечення було на вищому рівні, – стверджує Михайло Руснак. – Старші колеги постійно телефонували, підтримували, розпитували про ситуацію, а найбільше – Ігор Немеш і начальник дільничних інспекторів міліції Василь Лучко, які також були у зоні АТО.
Місячне відрядження у зоні АТО дало Михайлу безцінний досвід:
– Весь час присутній адреналін, ризик наразитись на диверсійно-розвідувальну групу, причому не з числа бойовиків «ДНР» чи «ЛНР», а підготовану головним розвідуправлінням Російської Федерації, – каже дільничний. – Але є відчуття, що ти робиш важливу справу. Тож якщо буде потреба поїхати на схід знову, я готовий.
Наталія Маджара газета «Дружба»
