Арестович про російську армію: намагання добити Маріуполь і оточити зону ООС буде їхнім головним завданням
Одним з найбільших відкриттів війни з росією для українського суспільства став Олексій Арестович.
До вторгнення хтось знав його, як військового експерта, який, до речі, спрогнозував війну з росією ще в 2019 році, хтось – як актора, хтось – як коуча, хтось – як речника української делегації на Мінських переговорах (хто про них вже пам’ятає?), повідомляє ВВС.
Хтось і досі вважає його авантюристом. Зрештою, Арестович на це, схоже, не ображається, адже сам себе так описує.
Про початок своєї особистої війни майор ЗСУ Олексій Арестович відповідає так:
“У мене була величезна спокуса піти постріляти танчики, я навіть зранку побіг до воєнкомату. Але мене як офіцера навчили, що завжди треба виконувати найскладніше і найвідповідальніше завдання. Мені зателефонували з Офісу президента, я приїхав, зважив всі за і проти – так тут і залишився”.
Про коло своїх обов’язків Арестович, який нині обіймає формальну посаду радника глави офісу президента, говорить обтічно: я, мовляв, чиновник особливих доручень.
Але їхню публічну частину – тихим, заспокійливим голосом розповідати усій країні, що все на фронтах війни з Росією не так вже й погано, – він вважає надзвичайно відповідальною.
“Моє завдання дуже просте – ми (українці) маємо утримати світлий стан свідомості, бо ми – Воїни Світла, і маємо ними залишитися… Проти нас воює абсолютна диявольщина, чистий сатанізм, і перемогти його треба не тим, що ми вб’ємо багато людей, а тим, що ми самі не озвіріємо, не станемо варварами як вони”, – каже він.
“росіяни розписалися у своїй поразці”
ВВС: Почнемо з максимально загального питання: якби вас запитав хтось, хто місяць пробув, скажімо, на полярній станції, як би ви охарактеризували те, що відбулося за останній місяць, у воєнному плані буквально в трьох реченнях? Хто кого, умовно кажучи?
Олексій Арестович: Можу в одному реченні. Ми їх.
ВВС: Прекрасно. А можна трішки розширити?
О.А.: Ну, дивіться. Підемо чисто по російських джерелах.
На другий день після початку кампанії вони просять нас про перемовини. Я непогано знаю воєнну історію і не можу пригадати випадку, коли агресор з переважаючими силами на другий день просить про перемовини. Це означає, що в першу ж добу все пішло не так.
Друге: 4 березня Рада Федерації збирається і питання стоїть, за їхніми офіційними джерелами, про оголошення загальної мобілізації. Десятий день війни, навіщо росії знадобилася загальна мобілізація, якщо потужна “друга армія світу” все громить, і згідно з доповідями її власного міністерства оборони, “все йде за планом”?
Третє: вони не приймають цю загальну мобілізацію, і це означає, що вони не контролюють загальний політичний стан в самій російській федерації.
Вони пам’ятають 1917 рік, коли мобілізовані зняли батюшку-царя, тому що не хотіли на фронт. Вони бояться давати російському народу зброю.
Четверте: днями Міністерство оборони рф заявило, що у них ніколи не було планів взяття великих українських міст.
Ми, мовляв, з самого початку лише допомогти ОРДЛО, і зараз переносимо всі зусилля туди. І це справді так, бо з-під Херсону, з Київщини, з Харківщини зараз колони перекидаються на Схід. Тобто вони розписалися в своїй поразці.
Тобто 4 березня, коли Рада Федерації відмовилася проводити мобілізацію, ми констатуємо їхню стратегічну поразку. А ця заява Міноборони – це констатація оперативної поразки.
Було вісім напрямів, якими вони наступали, а зараз залишилися два з половиною. На шести, значить, поразка.
ВВС: Доводилось чути, що до 9 травня ні на які компроміси чи перемир’я розраховувати не варто, через те, що росіянам важливо цього дня будь-де провести будь-який парад перемоги над денацифікованою Україною…
О.А.: Вони можуть планувати все що завгодно, але якщо до 9 травня останнього російського солдата копняками виженуть наші фермери через північний кордон, забравши перед тим трактором його танк, то все може піти трохи не за планом.
Розумієте, що таке оперативна поразка? Це значить, що вони не здатні на активні наступальні дії.
У наступаючого – навіть такого дубового, як росіяни, все одно є ініціатива, нам важко їх вираховувати, вони з’являються з неочікуваних напрямків.
А от уявимо собі, що вони стали і стоять. Їх не треба шукати, ось вони. Що буде з ними, як ви думаєте?
ВВС: Керівник військової розвідки Кирило Буданов казав, що з появою “зеленки” “росіяни потраплять у пекло”.
О.А.: І я казав про це багато тижнів тому. Але річ не в тому, хто сказав, а в тому, що це логічний факт. Для них утримувати ці території – катастрофа.
Для нашої авіації та артилерії наводитися на стаціонарні об’єкти набагато простіше. Будь-який військовий, коли чує про стаціонарну групову ціль, підстрибує до неба від радощів, бо розуміє: ось він, ласий шматок. А ще партизани, а ще “зеленка”, а ще знання місцевості нами і абсолютне незнання місцевості ними. Це просто катастрофа.
Міноборони росії офіційно заявило, що треба зусилля перекидати на Схід. Чому? Бо там за вісім років нічого українського не залишилось, там відпрацьоване постачання з ростовської області, яке наші переважно не дістають.
І от зараз намагання добити Маріуполь і оточити зону ООС буде їхнім головним завданням. І нам, одразу кажу, там буде не так весело, як було досі. І буде дуже важко насправді. І ще невідомо, чим скінчиться. Чий буде успіх – велике питання. 50 на 50.
Але менше з тим, всі страшні намагання вийти на лінію Вінниця-Житомир, захопити Київ і так далі – де вони? Нема. Як і нема 40% особового складу Збройних сил РФ. Жодна армія світу не може дозволити собі втратити 40% взагалі всіх збройних сил під час однієї військової операції.
А їхнє намагання напижитися і приїхати на переговори, взявши Маріуполь і оточивши зону ООС, лише зайвий раз показує, які вони ідіоти.
ВВС: Але, з іншого боку, якщо росіяни справді всі наявні сили кинуть на оточення українського угрупування на Сході та захоплення Маріуполя, яке Пентагон, до речі, вважає лише питанням часу, то у них справді з’явиться привід для того, щоб почувати себе більш-менш впевнено.
О.А.: Вони не будуть почувати себе більш-менш впевнено. Це все одно, що з’ясувати, що пожежа знищила половину твого будинку, а твоя улюблена чашечка вціліла. Вони звісно цю чашечку роздують до величезних розмірів і будуть видавати за значну перемогу. Але ж усі розуміють, і вони самі розуміють, що насправді це велика поразка.
ВВС: Чи можуть росіяни реалізувати це оточення українського угруповання на Сході?
О.А.: Там складна обстановка, я відразу кажу. Я відомий як головний оптиміст, але я просто твереза людина. І коли треба попереджати – я попереджаю. І от зараз я попереджаю про те, що там найближчими днями буде дуже важко. Але і наше командування це розуміє і здійснює певні заходи, щоб було важко росіянам, а не нам. Але як буде – подивимося.
“У Маріуполя є завдання триматися”
ВВС: У Маріуполя взагалі є шанси втриматися?
О.А.: Скажемо так, у нього є завдання триматися. Маріуполь насправді тримає великі сили противника, які в іншому випадку були би кинуті на інші ділянки фронту.
І чим довше захисники Маріуполя тримаються, тим більше вони дають шансів військовому керівництву країни, і політичному керівництву, і міжнародному співтовариству вжити заходів, які, по-перше, убезпечать мирних мешканців, а, по-друге, змінять ситуацію у військовому відношенні.
ВВС: Але ви не раз говорили, що деблокування Маріуполя неможливе.
О.А.: На той момент – неможливе. Але ж момент змінюється.
Наприклад, був у них дуже ефективний спосіб постачання військ під Маріуполем і їхнього посилення через порт Бердянська. Але після того, як туди прилетіла “Точка-У”, на цьому способі постачання поставили крапку.
Я не думаю, що вони відновлять постачання через бердянський порт. Хіба що збудують там потужну ППО, але це займає час. Тобто цим ми сильно допомогли Маріуполю триматися далі.
Я дуже добре знаю Маріуполь. Це величезне місто, і взяти його дуже і дуже непросто.
Головна проблема в Маріуполі – не військова. Ми бачимо, що наші військові знищили там шість російських старших командирів. Вони діють дуже професійно і можуть оборонятися ще довго.
Триматися там можна ще місяцями. А зважаючи на те, що у двох армій співпадають калібри зброї, то в ближньому бою можна забирати боєприпаси до стрілецької зброї, гранатометів, яких вистачить надовго. Та й “велика земля” допомагає – не буду казати, якими способами.
Головне питання Маріуполя – це питання цивільного населення. Його треба прибирати звідти.
Росіяни там коять військові злочини, вони відправляють людей на територію Росії. Чоловіків відбирають, фільтрують і намагаються поставити до російського війська, а жінки з дітьми опиняються в різних Саратовах і Омськах з дуже жорсткими умовами і ледве не примусовою працею.
ВВС: Чи варто очікувати штурму Києва?
О.А.: Ні. Вони не здатні і ніколи вже не будуть здатні – принаймні під час цієї кампанії.
ВВС: Пентагон днями заявив, що росіяни не повністю контролюють Херсон. Ви після того сказали, що це не зовсім правда. Що там відбувається? Чи є передумови для контрнаступу українських військ з боку Миколаєва?
О.А.: Треба розуміти, що Миколаївська область уже звільнена. Частково звільняється Херсонська.
Але з тим, щоб перейти Дніпро угрупуванням, яке буде здатне звільнити Херсон, – це буде дуже важка робота. Зважаючи на те, що шлях для російської авіації від Криму дуже короткий, це все буде під постійною загрозою повітряних ударів.
Ми не хочемо втягувати Білорусь у війну проти України
ВВС: До цього ми ще дійдемо. Я хотів спочатку запитати, чи варто нам тримати в голові ще фактор Білорусі?
О.А.: Ні.
ВВС: Поясніть.
О.А.: Росіяни зараз все пояснили. Перенос зусиль на Схід – це означає зокрема, що вони остаточно зневірилися в своєму прагненні залучити сюди Білорусь.
Тим більше, за білоруськими опитуваннями, понад 60% їхніх солдат і офіцерів категорично негативно ставляться до “операції” в Україні.
ВВС: Я до всіх опитувань, які проводяться на території Білорусі, ставлюся надзвичайно скептично.
О.А.: Ні-ні, це не соцопитування, це дані нашої розвідки, дані білоруської опозиції.
Тепер виникає питання: як кидати таке військо в бій? Що зробить військо, 60% складу якого не хоче воювати? Воно або перейде на наш бік або розверне зброю проти тих, хто видав наказ.
ВВС: За правом війни, якщо Білорусь надає свою територію для розміщення російських військ, які потім звідти стріляють, звідти наступають, тобто вона є стороною війни. Чому ми не говоримо, що це – війна України проти Росії і Білорусі? Більше того, чимало користувачів соцмереж запитують: чому ми не завдаємо ніяких ударів по військових об’єктах на території Білорусі і Росії?
О.А.: Все дуже просто: тому що Білорусь виступає посередником на перемовинах з Росією.
Крім того, якщо ми почнемо завдавати ударів, то це сильно збільшить імовірність вступу білоруської армії у війну.
А з точки зору міжнародного права, так, навіть дозвіл прольоту крилатої ракети через власну територію – це вже участь у військовій агресії.
Ми просто не знали, що треба панікувати
ВВС: Ви казали, що в кінці квітня вже можна буде плавно повертатися до Києва. А от Джо Байден у варшавській промові сказав, що це війна не на один тиждень і не на один місяць. Хто з вас більш правий?
О.А.: Він каже про глобальну війну. Ту війну, яку він оголосив у березні 2021 року, коли він назвав путіна вбивцею, коли сказав, що світ поділився на авторитарні режими і демократію.
Він про цю війну каже, а не про військову кампанію, яка зараз триває в Україні. Це зовсім інша справа.
ВВС: Якщо в кінці квітня можна буде повернутися в Київ, то до Бучі повернутися можна буде?
О.А.: Ну, напевно. В Київ можна буде повернутися за умови, що їх відкинуть звідси кілометрів на 50. Не так, як зараз, а по-справжньому. І, до речі, до Києва зараз повертається досить багато народу.
Діти граються, собаки гуляють, народ сидить біля ресторанчиків, каву п’є, як у довоєнні часи. Мене одразу ловлять і не відпускають, доки не сфотографуюся з усіма.
ВВС: Чи могли б ви сказати, чи нормально з військової точки зору, що росіяни за один день дійшли від білоруського кордону фактично до Оболоні? Чи було це помилкою ЗСУ?
О.А.: Ні. Все дуже просто, є дві причини. Перша: у нас із Росією і Білоруссю сумарно 6,5 тисяч кілометрів кордону. Жодна держава світу, навіть США не зможуть рівномірно захистити таку протяжність кордону. Це фізично неможливо.
По-друге, багато хто звинувачує: а чому ви Кримський перешийок не перекрили? Тому що будь-яка кількість військ, яка би там стояла, була би перемішана російською авіацією з піском. Що ми й бачили, до речі, по знищеним українським колонам в Херсонській області.
Я не знаю, що там було, будемо після війни розбиратися. Але я так розумію, їх спочатку відвели, потім кинули назад, аби утриматися, – і все це було знищено російською авіацією. Неможливо протистояти в чистому полі авіації, у якої час підльоту дві хвилини.
Росіяни – вже не в повній мірі люди
ВВС: Чи вважаєте ви, що зараз і після війни повинна бути колективна відповідальність росіян за вторгнення?
О.А.: Колективна відповідальність – це підрив основ європейської цивілізації. Не може бути жодної колективної відповідальності.
Краще роки кропіткої роботи по встановленню конкретних винних осіб, ніж накладання колективної відповідальності.
Інша справа – що якщо буде усунений путінський режим, а він має бути усунений, то на державу Росію має бути покладена відповідальність – за приватними і корпоративними позовами.
З Росією треба проводити щось на кшталт денацифікації на благо самих росіян, але це не колективна відповідальність – це психологічне рекондиціонування, щоб через покоління-два повернути їх до сім’ї цивілізованих народів.
Бо вони, якщо дивитися на стан їхньої колективної свідомості, вже не в повній мірі люди. Їх треба просто лікувати.
ВВС: Якими ви бачите стосунки українців і росіян після війни? Тому що українські діти грають у війнушку “наші проти росіян” вже досить давно…
О.А.: Я вам зараз скажу дуже непопулярну річ, але як воно є. Війни закінчуються. Ми сусіди, як не крути. Все одно поступово будуть відновлюватися і культурні зв’язки, і економічні, і так далі.
Швидкість і якість цього відновлення буде залежати від того, чи буде там путінський режим, чи Росія буде лібералізуватися.
Тобто все залежить від тих процесів, які будуть відбуватися в Росії. Якщо почнеться дезінтеграція Російської Федерації, і Київ знову постане як “мать городов русских”, ні, краще “мать городов Руси”, то можуть бути дуже цікаві речі.
ВВС: Як людина, яка ще три роки тому спрогнозувала велику війну України з росією, опишіть, будь ласка, в якій Україні ми будемо жити – якщо це буде Україна – за п’ять років.
О.А.: Це буде найавторитетніша з точки зору людських свобод, справедливості і правди країна і культура світу. Вона працюватиме за принципом Запорізької Січі – там ніколи не питали про національність чи мову, там питали: ти хочеш розділити цей спосіб життя чи ні? Так? Заходь.
Хочеш у нас працювати – будь ласка. Займаєшся ядерною фізикою – будь ласка. Хочеш працювати з культурою – давай. Тут має бути щось на кшталт Сингапуру – не з точки зору дисципліни, а з вільним розвитком бізнесу і так далі. Це має бути країна “свободного движения души”.
Захід зараз переживає не найкращі часи. І авторитарні режими переживають не найкращі часи. Ми можемо запропонувати третій шлях, позбавлений помилок і заходу, і сходу.
Ми маємо піти цим шляхом, побудувати Україну такою, як на картинках про світле майбутнє з нашого дитинства – величезні будинки зі скла, багато зелені, щасливі люди посміхаються – як у мене на заставці в Facebook стоїть. І одночасно ми маємо відновити історичну справедливість і повернути собі спадщину Київської Русі.
Ми маємо вибудувати міст в майбутнє – коли космодесантники з зорельота “Київська Русь”, в татуюваннях, з оселедцями, будуть відсувати американських, французьких колег: “Хлопці ми підемо першими, тому що завдання складне”. І вони мають спиратися на образи Святослава, Володимира і всіх наших героїв.
ВВС: П’яти років вистачить?
О.А.: Ми вже затвердили цей шлях. За п’ять років ми будемо на наступній зупинці цього шляху. А до 2050-2070 впораємось.
Нагадаємо, Феномен Чорнобаївки: Арестович пояснив, чому аеродром на Херсонщині став пеклом для російської армії. Є два варіанти розвитку подій: Арестович передбачив, коли закінчиться війна в Україні. ЗСУ всьоме знищили російську техніку на аеродромі у Чорнобаївці.
