Надійка: історія закарпатської дівчини, що світиться зсередини

Закарпатка розповіла зворушливу історію з власного життя, яка не залишила поза увагою жодне серце. 

Я — Надія Танчинець із Виноградова. Життя моє — не з легких, але й не з тих, які зупиняються на труднощах. Народившись із ДЦП, я з дитинства зрозуміла: потрібно боротися — щодня, щокроку.

Я ходила в спеціальну школу для людей з інвалідністю. Навчалась там до 9 класу. У школі я була тиха, багато чого тримала в собі, переважно сама по собі. Але коли поверталася додому — усе змінювалося. На мене чекали друзі. Їх було багато. Мене знали, до мене приходили, зі мною сміялися. Казали, що я — дуже життєрадісна. І це було щиро. Попри все, я завжди знаходила в собі силу радіти.

Після 9 класу продовжити навчання не вийшло — не було змоги. Але одного дня мені запропонували стати помічником вихователя в садочку для діток з особливими потребами. І це було щось неймовірне. Я полюбила цю роботу, а дітки — мене. Це було справжнє взаємне тепло.

Та життя мінливе. З часом я змушена була залишити цю роботу. Але попереду на мене чекали нові вершини. І одна з них — реальна: 24 серпня 2019 року я підкорила Говерлу. Своєю волею. Своєю вірою.

У 2022 році я наважилася на операцію — серйозну, але необхідну. Її провели 10 листопада. Потім, у 2024 році, з’ясувалося, що пластина на правій нозі не зрослася, і довелося її замінити. Нову поставили 18 квітня.

Попереду — дуже важка і довга реабілітація. Але я готова. Так, у моєму житті було багато болю. Але ще більше — любові, віри, сміху, людей, які поруч. Я не здаюся. Бо знаю: кожен мій крок — це приклад для тих, хто думає, що не зможе.

Я — Надька. І я йду своїм шляхом — з відкритим серцем, із усмішкою й добром, яким хочу ділитися зі світом.

І знаєте що? Я маю ще одну мрію — стрибнути з парашута. Бо я вірю: якщо вже підкорила Говерлу, то небо теж мені під силу.