10 років тому в АТО загинули воїни 128-ї бригади: майор Олексій Гуртов та сержант Роман Чорнобай
9 лютого 2015 року в зоні бойових дій АТО поблизу Дебальцева загинули військові 128-ї бригади майор Гуртов Олексій та сержант Роман Чорнобай.
З біографії Олексія Гуртова:
Народився Олексій 9 жовтня 1977 році в м. Балаклія. Дитинство пройшло в Амурській області, де службу проходив батько. Коли батько загинув в Афганістані, мати з двома синами переїхала до рідного міста.
Навчався Олексій в місцевій Балаклійській школі № 2, яку закінчив в 1994 році. У 1994 році вступив до Харківського військового університету на факультет озброєння и бойового застосування військ ППО. Одержав призначення – Закарпаття в м. Берегове, згодом частину в якій проходив службу Олексій розформували і його перевели в м. Мукачево в/ч 1556.
Він умів дипломатично вирішувати суперечки, завжди був душею компанії. Писав вірші, співав і грав на гітарі. Мав щасливу дружну сім’ю. Його поважали і цінували на службі – Олексій уособлював кращі риси офіцера української армії. Він став військовим, наслідуючи приклад батька, який загинув в Афганістані, коли Олексію було 10 років. В березні 2014 року з готовністю пішов захищати народ країни, якому присягав. Робив усе можливе для якісної підготовки особового складу.
9 лютого їх машина потрапила у ворожу засідку, шансів вижити під градом куль не було. Його сини залишилися без батька, коли їм не виповнилося й 10 років!
У суровий для країни час як професійний військовий, як справжній патріот став на її захист.Під час антитерористичної операції Олексій Анатолійович Гуртов був командиром батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону 128-ої окремої механізованої гірсько-піхотної бригади. 8 лютого Олексій Гуртов разом з водієм Романом Чорнобаєвим, виконуючи бойове завдання, повертався до Дебальцевого.
Цього ж дня Олексій вийшов на зв’язок поблизу Артемівська, потім зв’язок зник, більше інформації про військових не було. Пізніше стало відомо, що Олексій загинув 9 лютого під час боїв у селі Логвинове, неподалік Дебальцевого. Йому було тільки 37 років…
Трагічна смерть бійця стала непоправною втратою для родини, сиротами залишилися двоє дітей. Панахида за загиблим бійцем 128-ої бригади, майором Олексієм Гуртовим, була відправлена 2 березня в Мукачевому, у стінах православного Кафедрального собору Почаївської ікони Божої Матері.
Майор Олексій Гуртов був мужнім, безстрашним, непохитним у своїх переконаннях. Так ведеться споконвічно: кращі з кращих першими беруть удар на себе. Боляче говорити про таких хлопців, як Олексій, в минулому. Жалем повниться серце від невідворотності того, що сталося… Але саме на таких чоловіках тримається наша спільна безпека, тримається світ.
Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно)
Рішенням сесії Мукачівської міської ради від 28 травня 2015 р. нагороджений званням «Почесний громадянин міста Мукачева» (посмертно).
З біографії Романа Чорнобая:
Строкову службу пройшов у Мукачевому, залишився за контрактом, командир відділення ракетно-артилерійського дивізіону 128-ї гірсько-піхотної бригади. Миротворцем служив у Косово.
В зоні бойових дій 6 місяців перебував, після 1,5-місячної відпустки знову повернувся до підрозділу на схід.
9 лютого 2015 року вояки їхали на вантажівці ЗІЛ та УАЗі від міста Артемівськ до Дебальцевого та потрапили під обстріл поблизу села Логвинове — у верхній частині «дебальцівського виступу». Дещо пізніше автівки було знайдено, а про військовиків не було відомостей.
Тоді ж у ЗІЛі загинули майор Олексій Гуртов, старший лейтенант Василь Білак, солдат Роман Совлич, в УАЗі — полковники Ігор Павлов та Сергій Циганок, підполковник Артур Музика, майор Святослав Василенко, молодший сержант Антон Макаренко.
Тіла загиблих наприкінці лютого терористи передали українській стороні.
Похований 3 березня 2015-го у селі Пониква Бродівського району — звідти родом його батьки.
Без Романа лишилися дружина Тетяна та син Матвій 2010 р.н.
