Розстріляна весна, дитячі мрії та життя, – 2022
Весна, яка запам’ятається назавжди. Весна, яка не така як завжди… Моя улюблена пора року. Бо раніше все квітнуло. А сьогодні не так.
Сьогодні… все заморозилося у межах одного дня – дня підлого та злого російського вторгнення на мою Україну: 24 лютого.
Я завжди люблю підсумовувати рік, який минає. 2022 тебе можу описати вже сьогодні, всього одним словом – надія. У мені вона живе і щодня її коріння укріплюються дедалі більше. Я вірю й мрію, що вони зупиняться, що вони пожаліють дитину і не зламають її долю. Не відберуть життя. Що все таки підуть, зникнуть і більше ніколи не підійдуть до України. Що ми більше про них не будемо чути ніколи.
Якби важко не було, але я завжди стараюся вірити, що усе, навіть, дуже й дуже підле закінчиться справедливістю. Але, наслідки, які приносить війна сьогодні – це дуже болюча історія. Це час, коли діти залишаються без батьків, а батьки без дітей. Коли кожен так хоче просто жити, просто жити.
Кожна людина хоче зустріти ранкове сонце, і побачити з вікна дощ чи просто пройтися вулицями рідного міста під мирним небом, а її вбивають. Жорстоко виривають душу, бо вона народилася в Україні.
За що?
Ракета нищить будинок, російський солдат стріляє й вбиває, знущається. Це жахливий жах.
Буча. 4 квітня, ті кадри й досі перед очима. Далі – знайомий хлопець, який писав ще тиждень тому: ” Усе буде Україна”, а сьогодні його вже немає і більше ніколи не буде. І таких історій безліч.
Цій агресії, яка принесла гіркі сльози й багато крові. Їм ніколи не буде прощення. Вони ніколи не змиють із себе зло. У покоління й покоління буде передаватися різними вустами українців про 24 лютого 2022 року.
Українська весна, яку розстріляли і не дають квітнути як завжди.
Співчуваю усім людям, які втратили на цій війні дорогих та близьких.
Україна – понад усе!