“Майбутнє потребує тет-а-тет із теперішнім”, – контент від “Уж Медіацентр”
Ірина з двома дітьми переїхала до обласного центру Закарпаття зі столиці України. Вона вимушена переселенка через масштабне російське вторгнення на Незалежну Україну, яке розпочав путін – 24 лютого.
Зараз жінка активно співпрацює із волонтерами добровольчого об’єднання “Захист”, яке створили активні закарпатці 25 лютого. Люди об’єдналися заради спільної мети – заради перемоги України. Заради підтримки, допомоги усім, хто потребує у часи війни.
Команда “Уж Медіацентр” розповідатиме мотиваційні історії сьогодні. Про український незламний дух. Цей контент – це не інтерв’ю заради інтерв’ю. Це реалії, які говорить сьогодні наша Незламна країна.
Інтерв’ю із Ірою Ільїною…
1. Ірино, вітаємо Вас і Вашу родину на Закарпатті. Нам дуже прикро, що життя заставило покинути рідну домівку, але сьогодні – це вимушені міри. Поділіться з нами своєю історією війни?
– Маю надію, коли ми переможемо, я зможу описати в книжці цю мою історію війни. І в ній я розкажу, як все було, а вже зараз було дуже всього багато, а це ж ще не кінець. Напишу про тих людей, які були поруч в реальності та в думках, в переписках та дзвінках, про близьких та рідних, про друзів та про нові знайомства, і яку велику роль ці нові люди відіграли в моєму житті. А якщо говорити про мою історію зараз, то вона почалася як у всіх нас рано вранці з вибухів та нерозуміння, як таке взагалі можливо?! Це був дуже довгий та страшний день, якийсь чомусь так тягнувся, наче це не день, а тиждень. За ним було ще 15 днів “сурка”, які я провела разом з дітьми, мамою та вітчимом, і ще багатьма людьми в одному з київських бомбосховищ. Це був наш новий дім, який ми разом, спільними зусиллями, як одна велика родина, облаштовували та щодня робили ще більш затишним та придатнішим до життя. Ці люди, яких я там зустріла, назавжди залишаться для мене близькими.
Потім я прийняла складне для мене рішення – виїхати з рідного міста Києва, аби вивезти своїх дітей у безпечне місце. І мені доля подарувала таку можливість і тих дівчат, з якими ми і проїхали цей довгий і складний шлях Київ-Ужгород. І я вдячна за це і Богу, і дівчатам! Це вже зараз я можу назвати однією з найбільших пригод та авантюр в моєму житті! Зараз я в Ужгороді і поки хочу тут залишитися. Щось є в цьому місті для мене магічне, якась сила мене тут втримала і не відпустила перетнути кордон та поїхати до Німеччини, хоча мене там чекали і досі чекають, і спочатку саме туди і планувалось поїхати. Але опинившись тут, в Ужгороді, плани змінились і я вдячна, що все сталося саме так і що я зараз тут! Залишитися – було вірним рішенням.
2. Часи війни для кожного внесли новий смак життя? Яке усвідомлення прийшло до Вас?
– Я завжди це знала, але зараз війна продемонструвала в реальності та надала всі докази, що ми неймовірна нація, неймовірних людей!
3. Ви займаєте активну волонтерську позицію. Розкажіть про цей напрямок детальніше?
– Це не напрямок, це Я, це моя позиція, все це про мене, я по іншому не можу. Всі хто мене знає, підтвердять це. Я такий емпат, що просто не можу не звертати уваги або пройти повз там, де я можу допомогти. Я не можу собі цього дозволити. І якщо я можу допомогти, хоча б добрим словом, я це зроблю. І я вважаю, що це звичайна справа і в цьому не має нічого такого.
4. Наше Закарпаття: ваше перше враження?
– Гори – це така Велич! Це така Сила! Міць! Це така краса! Закарпатцям дуже пощастило.
5. Озвучте власну цитату про сьогоднішню Україну?
Вона зараз наша спільна і одна на всіх: “Доброго вечора! Ми з України!”. Цим все сказано. Ніяких інших цитат вже не скажеш влучніше.
Дякуємо за розмову.
“А від нас додамо, що ми живемо з Вами в історичні часи для всього світу. Зараз пишеться історія”, – меседж від команди “Уж Медіацентру”.
