Як сприймають закарпатці фільм “50 відтінків сірого”
Останнім часом світ вибухнув цікавістю до досить неоднозначного твору з дуже відчутним еротичним присмаком «50 відтінків сірого». Думки про нього полярні: від абсолютно негативних до надто позитивних. Закарпатців це захоплення також боком не обійшло.
Однак, коментарі щодо книги та фільму у наших земляків в основному негативні. Спадає на думку, що таким чином виражається якась особлива цнота у місцевих, побудована на нашій традиційності та релігійності. У цих нюансах нам допомогла розібратись психолог психоаналітичного напрямку, закарпатка Наталія Братасюк.
Пані Наталю, з чим, на Вашу думку, пов’язане таке гучне обурення щодо цієї стрічки серед закарпатців?
Однією з причин може бути поява такого фільму в період воєнних дій. Надто дратують картини еротично-сексуального характеру в той час, коли щодня ховаємо бійців. Можливо, цей фільм мав би у нас з’явитися в інший час. З іншого боку, навряд чи вартує всім дружно занурюватись в горе і відчай втрат надовго, як це переживають рідні. Ми маємо проживати кожний своє життя і сьогодення.
Наступне – наше суспільство не звикло публічно обговорювати таку інтимну тему як сексуальне життя, статеві стосунки, еротику. Багато хто навіть не відрізняє еротику від «порнушки». Таким здається, що цей фільм непристойний. Табуйована тема тілесних стосунків дуже енергетично заряджена. Ви тільки подивіться які пристрасті вирують в інтернет-обговореннях. Агресія навколо нас : війна – це агресія, секс – це агресія. Так ми сублімуємо власні агресивні імпульси, яких у всіх багато у зв’язку з подіями.
Є шанс, що ця стрічка допоможе нам зробити крок до більшої свободи у обговоренні інтимних тем?
Якщо психоаналітично трактувати такий фурор цієї кінокартини, то маю відмітити, що війна нас об’єднала, ми робимо спільно одну справу і свідченням цієї емоційної єдності є можливість обговорювати сексуальні теми, еротику, почуття. І в цьому бачиться позитив. Фільм став лакмусовим папірцем для аналізу згуртованості і взаєморозуміння в соціумі. Бо ким би ми не були в житті, якими б ми не були, всіх нас цікавить тема стосунків, інтимних відносин між чоловіком і жінкою. Ми залишаємось людьми, чоловіками і жінками навіть в періоди війни, особливо в період війни.
Цей твір пропагує відверту агресію у стосунках і на деяких вразливих людей, особливо з не до кінця сформованою психікою, робить великий вплив. Кому б Ви не радили читати книгу/дивитись фільм? Звісно, окрім неповнолітніх.
Сексуальна поведінка може бути різною, головне, аби обидва партнери були не проти цього. Кожна доросла людина сама обирає собі книгу і фільм. Тому тут проблеми немає: не до вподоби – не дивись і не читай. Це як з їжею: не смакує – не їм.
Чи можна сказати, що яскраві противники цієї книги/фільму насправді подавлюють у собі якісь внутрішні сексуальні бажання?
Як правило, найбільше протестують ті, у кого можуть бути проблеми зі сферою сексуальних фантазій. Але це тільки моє припущення. Також є люди з комплексами – тільки зверху і тільки в темноті, ну і так далі.
Частиною дорослого життя є сексуальне життя. Отже, тут кому що до вподоби той так і діє. Інша справа, що я можу щось не сприймати чи сприймати, але свою думку не маю бачити як єдино вірну. У кожного з нас своє «правильно – неправильно», «допустимо-недопустимо».
Чи можна сказати, що закарпатцям і загалом українцям важко сприйняти цей фільм через певну закомплексованість, яка у нас передається з покоління в покоління?
Думаю, що ні. Насправді наше суспільство досить сексуалізоване – подивіться, до прикладу, реклами. Інша справа, що в час війни секс ніби не на часі. А ще нам не звично обговорювати еротику, почуття, статеві стосунки от і маємо результат. А комплексів у всі часи вистачало. На початку ХХ століття жінка взагалі не мала права на оргазм, тож тепер гріх скаржитися (сміється – ред.).
А як щодо релігійності закарпатців? Це теж один з пунктів, який нам заважає сприйняти книгу?
Та ні, наша релігійність не більша, ніж колись. Тут справа в публічному обговоренні, нам не звично про таке говорити привселюдно.
Багато людей просто навіть бояться висловитись, аби їх не запідозрили, не дай боже, у розпусті.
Одна справа «смакувати» сценами, обговорюючи їх. Інша – висловити свою думку, сказати як я сприймаю побачене, що це для мене та які емоції викликає.
