Закарпаття не може претендувати на якийсь відособлений статус

Як і Крим та Донбас, або Чому продумана децентралізація краще будь-якої федералізації.

З кожним днем ​​все більше і більше людей починають розуміти, що без радикальної реформи підходів до державного управління, ми далеко у своєму розвитку не підемо. І тут проблема не тільки і не стільки в корупції, яка, як відомо, є скрізь, а у різній мотивації, якою керуються в різних населених пунктах України ті чи інші групи інтересів.
Наприклад, вища чиновницька еліта та команди загальнодержавних політиків більше на словах підтримують децентралізацію – поки міськими головами можна управляти дотаційним шантажем, а ОДА – за допомогою адмінресурсу. Нинішня парламентська опозиція і п’ята колона Кремля ратує за федералізацію, тобто за надання регіонам – середній ланці управління країною – права на власне законодавство, частину суверенітету і економічну самостійність. Велика частина українських аналітиків, бізнес і зовнішні наші союзники пропонують провести децентралізацію, тобто значне економічне посилення саме органів місцевого самоврядування як фундаменту державної будівлі. Правда, така реформа, якщо вона все ж почне впроваджуватися у життя, в будь-якому своєму вигляді створить кадрову проблему.
Зваживши всі «за» і «проти», скажимо, що децентралізація також вигідніше простому українцю, ніж федералізація. Почнемо з останньої. По-перше, наявність власного крайового парламенту і Конституції зовсім не гарантує процвітання – доведено АРК, яка до захоплення Росією перебувала десь на рівні розвитку Черкаської області. Зате при федералізації кількість чиновників зросте на десятки відсотків за рахунок місцевих аналогів Верховної ради і Кабміну.
По-друге, як показує досвід Іспанії, посилення регіональної еліти – це шлях до сепаратизму і перешкода для розвитку процесів низової ініціативи та самоорганізації населення – в результаті федералізації з’являються князьки, які «гнуть» місцеві громади і при цьому центр не має інструментів примусу для регіональних еліт. Не дарма ж експерт Анатолій Ткачук пише: «Європа це зрозуміла давно. Тому, на відміну від Європейської хартії місцевого самоврядування, яка ратифікована і успішно діє, Хартію регіонального самоврядування держави – члени Ради Європи не ратифікували досі».
По-третє, федерація – дуже нечітке і нестабільне державне утворення. Воно за своєю суттю є транзитною формою від конфедерації, тобто союзу країн, до унітарної держави. Або навпаки – від єдиної держави, часто через зовнішню агресію, до його розвалу. Не дарма ж нині у світі з майже двох сотень держав всього 24 федерації.
У Європі їх п’ять. Це Бельгійське королівство, де не затихають конфлікти між валлонами та фламандцями. Це осколок Югославії Боснія і Герцеговина. Це Австрія та ФРН, яким федерація дісталася після програшу у Другій Світовій війні. І це Швейцарська конфедерація як стабільний виняток, який підтверджує правило.
По-четверте, в Україні немає передумов для створення з областей клаптикової адмінковдри. У регіонів є свої особливості, але їх недостатньо, щоб вони могли претендувати на відособлений статус, навіть якщо мова заходить про те ж Закарпаття, Крим або Донбас.
Що ж до децентралізації, то тут для більшої ефективності, крім зусиль зверху, потрібен ще й досвід ухвалення колективних легітимних рішень в низових органах самоорганізації населення. Але він – справа наживна.
Якщо українська децентралізація буде успішною, то залишені на місцях гроші не тільки поліпшать стан локальної інфраструктури, а місцевий чиновник буде успішніше вирішувати проблеми “маленького українця”, але і прискорять розвиток всього простору Pax Ukraina, а не тільки міст- «мільйонників». До того ж, громади не страждають на сепаратизм, а ця їх властивість зараз, ой, як важлива! Люди об’єднуються, щоб полегшити собі життя, а платять податки для того, щоб чиновницький апарат ефективніше вирішував їхні проблеми.
Тому децентралізація допоможе українській державі бути більш ефективним,констатує Анатолій Ткачук, директор з науки і розвитку Інституту громадянського суспільства