Скільки дітей – стільки причин утечі з дому

Діти й злочини, здавалося б, – речі несумісні. І все ж наше суспільство з цією проблемою зустрічається постійно. Неповнолітні чинять тяжкі злочини, крадуть, тікають із дому. Чи реально вирішити проблему – йшлося цього тижня в студії 21 каналу.

Отже, як розповів у студії начальник кримінальної міліції у справах дітей УМВС України в Закарпатській області Василь Мадяр, цього тижня в краї завершилася операція “Канікули”: “У школі діти знаходяться під наглядом педагогів. Коли починаються канікули, мало хто може забезпечити їм постійний нагляд, тож нерідко діти шукають собі заняття самі. Відповідно, нашою метою в цьому випадку є зробити все можливе, щоб діти не стали жертвами злочинів і щоб їх не втягли в злочинну діяльність. На щастя, на Закарпатті канікули пройшли без надзвичайних подій із дітьми”.

У школу – з новими підходами

Попри те, що операція “Канікули” завершилася, у міліції роботи вистачає. “Нині наша служба проходить реформування – є ідея відійти від каральної функції до профілактичної, – коментує начальник підрозділу. – Головне – вберегти неповнолітніх, щоб вони залишилися в щасливому дитинстві, а не мали проблеми з законом. З цією метою частіше навідуємося в школи, де є проблемні учні, працюємо з ними. Головне не виявити й посадити (це крайній захід, який нерідко ламає дитячу долю), а не допустити правопорушення. Всіма можливими способами! Нерідко навіть приводимо дітей у СІЗО, щоб показати іншу сторону медалі, дати зрозуміти різницю між нормальним повноцінним життям та існуванням у чотирьох стінах…”

Зі слів В. Мадяра, загалом нині кримінальна міліція у справах дітей у своїй роботі намагається максимально використовувати весь передовий досвід такого роду. “Говоримо наразі про досвід­ Канади та Польщі, але заува­жу: ми не можемо накласти їхню систему на нашу ментальність та соціально-економічний стан. Тому намагаємося вибрати такі методи, які можуть бути адаптовані в Україні. Наприклад, у Канаді в кожній школі є офіцер поліції, але чи варто це у нас запроваджувати? Приміром, наразі апробовується схожа методика на Івано-Франківщині. Там у порядку експерименту призначені шкільні офіцери міліції. При цьому здійснений чіткий аналіз шкіл, їх розділили на 4 категорії за кількістю дітей, які вчиняли злочини. І відповідно працюють. Так, якщо в сільській школі за останні 5 років 1–2 злочини вчинені неповнолітніми, то нема сенсу там цілодобово сидіти міліціонерові. І навпаки: там, де ситуація складна, працівник міліції працює постійно. До речі, практика вже дала позитивний ефект”.

Загалом Закарпаття в кон­тексті розмови про неповнолітню злочинність ще доволі благополучний регіон. Зі слів В. Мадяра, за результатами 2014-го маємо майже на третину менше злочинів, учинених дітьми, ніж позаторік. Статистика втішає й свідчить про те, що все ж таки в традиційно релігійному Закарпатті спрацьовують свої методи виховання. На щастя, торік не фіксували випадків, коли діти б’ються, а відтак викладають відео в мережу Інтернет. Можливо, з огляду на ситуацію в країні, неповнолітнім не до пустощів? “Але насправді злочини, які вчиняють діти, це величезна проблема, – відзначає начальник підрозділу. – Вивчаючи випадки, де діти є виконавцями правопорушення, ми бачимо, що в переважній більшості вони не розуміють, що роблять і які це може мати наслідки. Приміром, неповнолітній, заносячи палицю й завдаючи удару, не думає про наслідки. Дорослий, який уже має певний життєвий досвід, розуміє, що може трапитися, тож у переважній більшості випадків ту палицю навіть не підніме. Тому основою за­галь­ної профілактики кримінальної міліції у справах дітей і є те, щоб із наймолод­шого віку роз’яснювати, чим­ можуть закінчитися їхні вчин­ки, яка настає відповідальність. Профілактичні заходи можуть дати ефект не одразу, а через кілька років, але головне – результат”.

Коли дитина тікає з дому

Щодо категорій дітей, які втягуються в злочинну діяльність, то найбільше серед них неповнолітніх саме з неблагополучних родин. Трапляються й “середнячки”, і навіть із цілком благополучних та забезпечених сімей. В. Мадяр розповідає: “Мотивація у неповнолітніх, які стають на кримінальну стежку, найрізноманітніша. Скільки дітей – стільки причин. Якась дитина намагається показати свій статус, хтось просто не має, за що купити їжу, комусь це цікаво.

Трапляється часом і таке, коли батьки встановлюють тотальний контроль за дитиною і настільки “закручують гайки”, що неповнолітній просто намагається вирватися з замкнутого кола. Дорослі повинні це розуміти й максимально спілкуватися з дітьми, щоб вони не ставали на хибний шлях. Головне при цьому розуміти, що для кожного віку будь-яка проб­лема важлива. Те, що нам, дорослим здається дрібницею, для дитини може становити катастрофу”.
Інша проблема – коли батьків немає. Коли з дітьми нікому говорити. В інтернатних закладах проводять певну роботу, а як бути з діть­ми, чиї батьки постійно по заробітках? “Це називають соціальним сирітством, – каже В. Мадяр. – Тема ак­туальна для Закарпаття. Батьки виїжджають на заробітки, діти лишаються в кращому разі на дідусів-бабусь. До всього, батьки намагаються замінити свою відсутність грошима. Відтак неповнолітні нерідко, маючи час, кошти й не відчуваючи контролю, дозволяють собі зайве. Ця проблема величезна, й особливих методів профілактики в такому випадку немає, методику роботи з цими дітьми ми напрацьовуємо самі. Європа ж не виїжджає на заробітки, тож досвіду відповідного замало”.

Щодо інтернатних закладів, то, зі слів В. Мадяра, зазвичай діти тікають із них у пошуках біологічних батьків: “Загалом для міліції зникнення дитини – це надзвичайна подія, яка розцінюється ледь не як убивство. Одразу запускається потужний і обширний механізм пошуку. Ми відпрацьовуємо всі можливі контакти, включаємо систему взаємообміну інформацією з різними службами. Повірте, це величезна трагедія”.

На запитання журналіста, чи зафіксовані у краї факти кіднепінгу, В. Мадяр відповів: “На Закарпатті таких випадків не було. Але певною мірою дотичною до цього є проблема, яка виникає в результаті розлучення батьків, у яких є спільні діти. Наприклад, батько чи мати забирає неповнолітнього з метою впливу на протилежну сторону, й нерідко – в майнових питаннях. Дитина стає розмінною монетою в такій ситуації. Про травму, якої вона зазнає в підсумку, – зайве говорити. Тож я просив би батьків бути вкрай уважними й добре думати над своїми вчинками”.

Загалом, як кажуть спеціа­лісти, міліція не вирішить проблему з дітьми за батьків. Психологи радять: найкраще виховувати любов’ю та увагою.